Монографію присвячено вирішенню наукового завдання щодо проведення конституційно-правового дослідження соціального замовлення в Україні та розроблення з використанням його результатів пропозицій щодо подальшого удосконалення конституційного законодавства про соціальне замовлення.Запропоновано вважати, що соціальне замовлення – це організаційно-правовий механізм договірної взаємодії органів місцевого самоврядування та громадських організацій для задоволення соціальних потреб населення в інноваційний спосіб. Встановлено, що сутність соціального замовлення являє собою тріаду складових: соціальну, договірну та інноваційну, а також, що розвиток соціального замовлення тісно пов’язаний з реалізацією принципу субсидіарності.Доведено, що укладення договорів на соціальне замовлення є проявом координаційних взаємовідносин органів місцевого самоврядування з громадськими організаціями. За допомогою цих інститутів громадянського суспільства органи місцевого самоврядування підвищують рівень ефективності реалізації як власних, так і делегованих органами державної влади повноважень. Аргументовано, що договір на соціальне замовлення є засобом соціалізації діяльності органів місцевого самоврядування.